Забудьте про супергероїв: 7 культових ролей Віллема Дефо, які перевершили всі очікування та підкорили світ (ВІДЕО)

Найяскравіші образи та ролі

Віллем Дефо народився у місті Аплтон, штат Вісконсин – у сім'ї хірурга та медсестри. Оскільки батьки працювали разом і були дуже зайняті, то маленький Вільям (Віллемом його стали називати однокласники в школі) в дитинстві практично не бачив маму з татом, виховували його п'ять старших сестер. Закінчивши школу, Дефо деякий час навчався у Вісконсинському університеті в Мілуокі, але кинув навчання заради того, щоб приєднатися до експериментального “Театру Х”, а потім перебрався до Нью-Йорка у 1976-му. Першу роль у кіно Дефо зіграв через 4 роки – до кінця 80-х він вже був одним із найшанованіших акторів молодого покоління.

Але зараз, попри чотири номінації на “Оскар” та роботу у численних успішних проєктах, Дефо все ще здається дещо недооціненим. Тож сьогодні ми згадуємо деякі з найяскравіших ролей у його фільмографії.

“Остання спокуса Христа” (1988)

Зіграти в кіно Ісуса – приблизно те, що бути Гамлетом на театральній сцені. Це може стати або акторським тріумфом, або цілковитою катастрофою – середніх оцінок не буває. Що ж, роль сина Божого стала тріумфом для Віллема Дефо, який збігся з 33-річчям актора. Крім того, картина безумовно є однією з найкращих у кар'єрі режисера Мартіна Скорсезе – і одним із найсуперечливіших його фільмів.

“Остання спокуса…” знята не на основі євангельських текстів, а за однойменною книгою грецького письменника Нікоса Казандзакіса – і Ісус у виконанні Дефо постає не так згаданим Божим сином, скільки людиною, яку роздирають страхи, тривоги та сумніви. Але в грі Дефо немає надриву або "ваги" (як це було, наприклад, з Хоакіном Фенікс в картині "Марія Магдалина") - навпаки, він напрочуд легкий і витончений у такій більш ніж непростій ролі.

Фільм було знято за кілька місяців у Марокко – обмежений бюджет не дозволяв Скорсезе використати велику кількість масовки чи вражаючі спецефекти, але фільм у своїй аскетичності від цього лише вигравав. До того ж Скорсезе доводилося відганяти фотографів від затятого курця Дефо в перервах між дублями – режисер не хотів, щоб у пресу потрапили фотографії Ісуса, що затягується сигаретою.

"Містер Бін на відпочинку" (2007)

О так, те, що Віллем Дефо, колись зігравши в одному з найсерйозніше налаштованих фільмів Мартіна Скорсезе, може, не цураючись, з'явитися в одному кадрі з містером Біном – характеризує його найкращим чином. І цей наймиліший фільм – яскравий доказ того, що Дефо може бути на своєму місці ще й в комедійно-пародійній ролі.

А за сюжетом, містер Бін (як завжди у блискучому виконанні Роуена Аткінсона) виграє в лотереї поїздку в сонячні Канни з вогкого Лондона – якраз у той час, коли там відбувається кінофестиваль. Звичайно, Бін потрапляє у Франції в різні кумедні систуації, і одного разу доля несподіваним чином зводить містера Біна та людину мистецтва, режисера Карсона Клея (Дефо).

Містер Клей приїхав на Каннський фестиваль – представити свій новий шедевр і принагідно зняти у мальовничій сільській глушині рекламу йогурту – і знайомство з Біном точно не входило до його планів. Такого Дефо ви більше не побачите ніде - чого варта тільки сцена, в якій нарцис-Клей переглядає  свій високохудожній кінотвір на прем'єрі, із захопленням, що переходить в екстаз.

“Готель “Гранд Будапешт” (2014)

У цьому шедеврі Уеса Андерсона, одному з найкращих фільмів останніх десятиліть, чудово абсолютно все – кожен кадр, кожна хмарка, кожен камінчик і кожна травинка. Все тому, що режисер є не тільки перфекціоністом до мозку кісток, але ще й маніакальним естетом, що має власний, максимально індивідуальний стиль. Так ось, в “Готелі” досконалі та прекрасні навіть наймані вбивці.

Так, Дефо зіграв у стрічці свою саму брутальну роль - чого варта тільки стрижка їжачком, шкіряна куртка і висунуте вперед  підборіддя його героя, холоднокровного і педантичного кілера Джоплінга, справжньої машини для вбивств. Та що там говорити, якщо Джоплінг викидає навіть нещасних котів через вікно так, ніби це просто гумовий м'ячик. Розправившись із черговою жертвою, герой Деф може ходити по снігу в одних шкарпетках (певна річ, чорних) – і не виглядати при цьому смішно чи жалюгідно. Мурашки по шкірі. І це та сама людина, яка колись зіграла Христа?

“Ван Гог. На порозі вічності” (2018)

Дефо вже знімався у прекрасного режисера Джуліана Шнабеля – але у фільмі 1996-го про художника Жана-Мішеля Баскію Віллем зіграв зовсім не головну роль. У тій картині Дефо зображував безвісного, безіменного художника, який змирився з тим, що він зовсім не геній, і це визнання самому собі навіть потішило живописця – він став електриком, щоб було чим платити за квартиру, і відчув себе щасливою людиною.

Робота Дефо у  стрічці “Ван Гог”, ще одному фільмі Шнабеля про живопис – зовсім інша історія. Тепер Віллем грає самого Ван Гога, людину, для якої живопис був усім, і який навіть не думав зайнятися чимось іншим. Дефо і Шнабель блискуче відтворили на екрані лякаючий і привабливий міф про “проклятого художника”, актор ідеально підходив на роль геніального безумця, який кожен ясний вечір бачив у заході сонця вічність – і зображував її на полотнах.

Стрічка знімалася у тих самих місцях, у тих краєвидах, у яких Ван Гог прожив останні роки. Почасти тому фільм сприймається навіть як не байопік, а документальна картина, або, якщо хочете, якесь реаліті-шоу з життя Вінсента Ван Гога, людини, яка нікому не була потрібна за життя (крім рідного брата і, мабуть, Поля Гогена, зіграного тут Оскаром Айзеком). Чудове кіно.

"Маяк" (2019)

У свій 41 рік (для режисерської професії це навіть не молодість, а юність) режисер Роберт Еггерс вже встиг зарекомендувати себе як один із найцікавіших, гостроцікавих та найяскравіших кінематографістів сучасності – хоча у прямому розумінні “яскравими” похмурі та тривожні фільми Еггерса назвати не можна. "Маяк" – найбільш незвична робота режисера, і точно картина не для сімейного перегляду або щось з розряду "подивитися - і забути".

Фільм став помітною подією в кіно двадцять першого століття - залежно від ваших смаків, він може здатися або безперечним шедевром, або претензійною чорно-білою нісенітницею, але точно не залишить байдужим. Ну а Дефо зіграв у "Маяку" одну зі своїх найбездоганніших ролей - рідко у кого виходило так натурально і без будь-якої награності зображати справжнього "морського вовка".

Отже, кінець дев'ятнадцятого століття, кам'янистий, безлюдний острів десь біля Східного узбережжя Штатів, на острові є маяк. За ним протягом місяця наглядають двоє - зарослий бородою міцний дідуган, на ім'я Томас Вейк, зовсім позбавлений будь-яких комплексів (Дефо) і працівник набагато молодший, колишній лісоруб Ефраїм Уїнслоу (Роберт Паттінсон у дуже несподіваній для себе ролі). Герой Дефо працює вночі, безпосередньо на маяку і відсипається вдень, ну а Ефраїм займається рештою роботи в будинку і на острові. Якось він вбиває чайку, яка заважає працювати – і це стає початком найдивніших подій.

"Бідолашні створіння" (2023)

На цей химерний фільм минулого року не можна було не звернути уваги – картина Йоргоса Лантімоса, одного з найпомітніших (і дивних) режисерів сучасності і справді стала явищем у сучасному кінематографі. Головну жіночу роль у "Бідолашних…" зіграла Емма Стоун - і зробила це майстерно, але саме участь Віллема Дефо виводить фільм на ще більш високий рівень, туди, де місце класиці та класикам.

Нагадаємо, за сюжетом геніальний хірург, доктор Годвін Бакстер (Дефо), здійснює унікальну операцію – пересаджує мозок немовля, яке ось-ось має народитися, в череп мертвої матері, яка наклала на себе руки.

У результаті ми маємо справу з істотою, на ім'я Белла (Стоун) - вона "дорослішає" досить швидко і стає, звичайно ж, дуже своєрідною жінкою. А що Дефо? Його доктор Бакстер – не Пігмаліон та не Франкенштейн. Сам жертва численних медичних експериментів батька, з обличчям, понівеченим шрамами, він, однак, зберігає аристократичну чарівність - Дефо дуже вміло балансує, зображуючи щось середнє між божевільним маніяком, ніжно люблячим батьком і вченим, що зберіг шарм вікторіанської епохи.

"Бітлджюс Бітлджюс" (2024)

Сіквел сміливого і феєричного жахів "Бітлджюс" виправдав найсміливіші надії не тільки його шанувальників (яким ну дуже довго довелося чекати продовження, адже перша частина вийшла на екрани ще в кінці вісімдесятих), а й взагалі фанатів творінь режисера Тіма Бертона. Так, “Бітлlжюс Бітлджюс” - не тільки напрочуд вдалий сіквел, але ще й один із найкращих фільмів кіноказкаря Тіма Бертона у двадцять першому столітті.

У фільму лише один істотний недолік – Бертон міг би і більш активно використовувати такого блискучого актора, як Дефо, на знімальному майданчику. У всій цій історії про те, як через портал на горищі особняка в містечку Уінтер-Рівер відбувається дуже інтенсивне спілкування між нашим і потойбічним світом (взагалі, щоб розібратися в тонкощах сюжету, варто подивитися першу частину), герой Дефо відіграє не саму важливу роль.

Актор зображує поліцейського детектива зі світу померлих - з мозком, що стирчить з голови в кращих бертонівських традиціях. Як це бувало у випадку з Уесом Андерсоном або Йоргосом Лантімосом, Дефо грає детектива Вольфа Джексона рівно таким чином, щоб ідеально вписуватися в естетику режисера - в результаті поліцейський вийшов однаково кумедним і моторошним.

***

До речі, у 2025 році на екрани вийшов дуже особливий фільм “Очі: Легенда Карпат“. У ньому Віллем Дефо грає одну з головних ролей — Максима, батька головної героїні Юлі.

Більше того, в одній зі сцен американський актор співає українську народну пісню "Взяв би я бандуру" — українською! 💙💛

Також радимо переглянути щось із Рейчел Мак-Адамс. Про найкрутіші фільми з нею ми вже писали раніше, тому вам лишається лише заглянути в нашу добірку ТОП-фільмів із цією акторкою!