Батько на війні: як говорити з дітьми, щоб не зламати їхню психіку

Поради психологині

XXI століття повинно було стати для України періодом довгоочікуваного миру і спокою. На жаль, ця надія була остаточно зруйнована росією у день повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року. На сьогодні багатьом сім’ям довелось зіткнутись з відходом батька на війну, тому жінки ставлять собі питання: “Як говорити про це з дитиною?”.

Для розкриття відповіді ми заручились інформацією “Віледж” та порадами психологині. Що і як казати дитині про тата, який зараз на війні, пояснюємо далі.

Найімовірніше, кожна українська дитина вже має родичів чи друзів родини, які волонтерять чи самі пішли на фронт. Тому я б ставила запитання не про те, як пояснити дитині, чому батько чи мати на війні або йдуть на війну, а про те, як знизити рівень тривоги й занепокоєння та підтримувати одне одного в цій складній ситуації якнайкраще,

Як пояснити дитині, що батько йде воювати?

Краще, щоб дитині про це повідомив той, хто зробить це спокійно, коректно та без зайвих емоцій,

Було б дуже добре, якби про це розказав сам батько. Та якщо не виходить - хтось із близьких дитині людей. Важливо, щоб це було сказано дитині обережно й акуратно, без зайвої емоційності, адже це може лише налякати дитину й призвести до плутанини в її голові.

Якщо дитина дошкільного віку, можна розповісти все за допомогою казок, метафор, мультиків, які дитина бачила, навести приклади захисників, яких дитина вже знає, і наголосити, що батько так само буде захищати її та вас. А ще — на важливості цього вчинку.

Прекрасним варіантом для спільного перегляду буде нова версія «Котигорошка» («Пригоди Котигорошка та його друзів», український анімаційний мультсеріал «Укранімафільм» 2013 року), в якій розкривається тема братерства, підтримки й взаємодопомоги й звісно ж, перемагання добра над злом. Стрічка зможе допомогти зберегти здорове уявлення в дитини про батька, адже він не “йде”, не “покидає”, а є героєм, котрий вирішив рятувати світ і все ще любить її так само сильно як завжди(про що теж важливо говорити).

Спілкування з дітьми старшого віку (7 років та старше) про те, що їхній батько перебуває на війні, вимагає особливої чутливості, чесності та відкритості. На відміну від дошкільнят, старші діти вже здатні аналізувати інформацію, відчувати складні емоції та ставити глибокі запитання. Вони можуть стикатися з тривогою, страхом втрати або навіть почуттям провини, якщо не до кінця розуміють ситуацію. Вагомим є говорити з дитиною про емоції, заохочувати їх прояв й показувати на своєму прикладі, адже діти навчаються від нас. 

Замість абстрактного «все буде добре» з дитиною варто говорити більш щиро та конкретно: «Так, мені теж страшно, я теж хвилююся, і, так, я теж бачу новини, які можуть бути невтішними. Але ми разом із тобою будемо підтримувати одне одного, сподіватися на краще, чекати батька й вірити, що він незабаром повернеться, бодай у відпустку»,

У старших підлітків, які переживають сепарацію (процес, коли вони дистанціюються від батьківського досвіду, щоб формувати власну ідентичність — ред.), може виникати почуття провини. Важливо надавати їм підтримку та створювати простір для відкритих розмов, щоб вони не замикалися в собі. Це допомагає підліткам бути впевненими, що сім’я — це безпечне місце, де можна висловлювати свої сумніви та складні, суперечливі емоції.

Що відповідати дитині замість “Усе буде добре”?

Найголовніше — на будь-які, хай і незручні питання — говоримо дитині правду. Слова, звісно, варто підбирати, беручи до уваги вік, але точно не говорити того, у що не вірите самі чи не можете пообіцяти.

На запитання: «Чому в інших тато вдома, а мій на війні?», можна пояснити, що захист країни відбувається поетапно: одні люди пішли на фронт раніше, бо відчували поклик, але тепер їм потрібна перерва, тому залучають інших. Не всі одразу йдуть до війська, і це нормально.

Якщо дитина відчуває образу, ніби комусь пощастило більше, важливо визнати її почуття: «Ти маєш право сумувати через це, і це цілком природно. У житті так буває».

На запитання, коли ж тато повернеться, важливо поділяти свої почуття із нею й не присягати того, що від вас не залежить. Найкраще бути чесним: «На жаль, ми не знаємо, коли це закінчиться, але тато та його побратими докладають усіх зусиль, щоб це сталося якнайшвидше. Ми не можемо точно сказати, коли війна завершиться, але ми чекатимемо на татову відпустку і спілкуватимемося з ним телефоном, коли буде можливість».

Аби дитина змогла знову відчути контроль над ситуацією і знайти емоційну опору, запропонуйте їй створити щось для тата: намалювати картину, виготовити ляльку-мотанку чи оберіг, наприклад, янгола-охоронця або написати лист. Це дозволить спрямувати тривогу в активну дію, через яку дитина може відчути свій вплив на те, що відбувається. 

З цієї ж причини важливо підкреслювати, що ми будемо зберігати надію, молитися, вірити в найкраще та підтримувати одне одного, адже це відображає нашу віру і взаємну підтримку, яка дає дитині опору. Ми не можемо обіцяти дитині чудес, проте можемо спрямовувати її увагу на те, що залежить від нас, власні дії та почуття — показуючи на власному прикладі, що життя продовжується й вона все ще є його власницею, що б не сталося.

Як підтримувати міцний зв’язок між батьком, який перебуває на війні, та дитиною

Попри те, що батько тепер не завжди присутній фізично, потрібно зберігати з ним контакт.

У цьому питанні важко давати будь-які поради, оскільки обставини в кожній родині різні (вік дитини, рід військ, посада батька тощо). Кожна сім’я самостійно визначає зручний і доступний спосіб спілкування. Наприклад, деякі матері спілкуються з батьком, коли діти вже сплять або перебувають у садочку, а потім передають привітання від дітей і назад. Сучасні технології, як-от аудіо- та відеоповідомлення, дозволяють записувати й переглядати їх у зручний час, що є чудовим способом підтримувати особистий зв’язок, навіть якщо дитина ще не вміє читати чи не має власного гаджета. 

Молодші діти можуть відчувати образу на батька за те, що його немає поруч, він поїхав або рідко телефонує. Важливо пояснити, що тато зайнятий важливою справою й захищає нас, але він завжди пам’ятає про тебе, любить і передає тобі привітання. Старші діти зазвичай краще це розуміють.

Якщо раніше батько читав дітям казки, гарним способом зберегти цю традицію буде запис казок у його виконанні на аудіо чи відео. Це допоможе дитині відчувати зв’язок і безперервність її життя. Також можна започаткувати таку нову традицію, якщо це зручно для всіх членів сім’ї, і якщо у батька є можливість і бажання це робити.

Можна зберігати сімейні традиції, які зазвичай підтримував батько, наприклад, готувати яєчню в неділю вранці, щоб зберегти зв’язок із цією звичкою. Якщо в сім’ї було прийнято, що батько приносив подарунки після роботи, цю традицію можна продовжити, даруючи щось від його імені, щоб не переривати цей зв’язок. Важливо не нав’язувати такі дії, а пропонувати їх, обговорюючи з усіма, що буде зручніше та комфортніше для сім’ї.

Що робити і як поводитись, якщо сталось те, що лякає найбільше?

Якщо батько загинув на війні, важливо повідомити про це дітей і чим швидше, тим краще. Молодші діти часто мають схильність фантазувати, що все у світі обертається довкола них, тому, якщо з мамою щось негаразд, вони можуть вважати це своєю виною. Дитина бере на себе відповідальність за те, що відбувається з рідними, за їхній настрій чи сльози, і може вигадувати те, що їй не варто сприймати на свій рахунок.

Важливо, щоб сумну новину повідомила людина, яка перебуває в відносно стабільному емоційному стані. Це може бути мама, яка зібралася з силами або прийняла заспокійливе. Якщо це неможливо, нехай це зробить той, хто на цей момент найкраще здатен контролювати себе. Необхідно бути готовим відповідати на запитання дитини. Що молодша дитина, то більше вона ставитиме запитань на кшталт «чому», «як», «скільки» чи «коли». Якщо відповідей від вас не буде, дитина може сама вигадати пояснення, які є хибними.

Не менш важливо уникати метафор, оскільки маленькі діти сприймають усе буквально. Не слід казати, наприклад: «Тато заснув і більше не прокинеться», адже дитина може почати боятися сну. Або «Він тепер на хмаринці», — це може викликати запитання: де саме, чому? Якщо сім’я релігійна, віра може допомогти пояснити ситуацію. Якщо ж ні, не варто вдаватися до релігійних образів, бо це виглядатиме нещиро. Краще чесно сказати, що тата поховають, і ми будемо приходити до його могили (якщо це можливо).

Психологиня не радить брати дошкільнят на урочисті похорони, де присутні багато незнайомих людей або проводяться військові ритуали прощання, оскільки це може їх налякати. Натомість краще згодом відвідати могилу удвох, щоб спокійно згадати тата, переглянути фотографії чи відео. Це має робити той член сім’ї, який є емоційно стабільним. Якщо для мами це надто важко, дитину повинен супроводжувати хтось, хто здатен контролювати свої емоції. 

Якщо немає сил чи можливості відповідати на запитання й вести розмову, краще просто міцно обійняти дитину, щоб вона відчувала близькість мами й не віддалялася емоційно. Фізичний контакт зазвичай заспокоює. Не потрібно приховувати сліз: якщо мама плаче, варто пояснити, чому, наприклад: «Мені сумно через тата». Висловлюючи свої почуття, ми даємо дитині дозвіл також відкрито переживати те, що бушує всередині. 

Як не зламатись і продовжувати бути опорою для дітей?

Це болюче питання, яке цікавить усіх. Одне з першого, що радить Олена:

Не дивитися новини з ранку до ночі, особливо з неперевірених каналів. 

Використовуйте лише офіційні джерела інформації та дозуйте їх, щоб уникнути надмірної тривоги. Не варто спілкуватися з людьми, які постійно панікують і сіють зневіру, стверджуючи, що «все пропало». Натомість важливо оточувати себе середовищем взаємної підтримки та помірного оптимізму, щоб зберігати сили й емоційні ресурси для життя та ділитись ними з дитиною. 

Існує чимало груп підтримки, створених спеціально для підлітків, матерів і дружин військових. Якщо впоратися самостійно не виходить, а відчуття підтримки бракує, варто звернутися по допомогу — приєднатися до такої спільноти або проконсультуватися з фахівцем. Особливо ефективними є групи для сімей військових, адже там люди перебувають у подібних обставинах, розуміють почуття одне одного зсередини та можуть надати найщирішу підтримку. Якщо поруч немає тих, хто міг би стати опорою, саме в таких спільнотах найлегше знайти розуміння й сили рухатися далі.

Також ми раніше розповідали, чи етично під час війни відзначати свята. Багато хто вважає, що це неповага до тих, хто зараз на фронті, а також загиблих; інші ж впевнені, що це просто ще одна спроба не зійти з глузду в ситуації, коли контроль над власним життям буквально вислизає крізь пальці… Розібратися у цьому питанні допоможе психотерапевт.